Ви є тут

Марчук Іван Степанович

Марчук Іван Степанович

Народився 12.05.1936 у с. Москалівка Волинського воєводства, Друга Польська республіка (нині Лановецького району Тернопільської області) – живописець, графік, скульптор, мислитель. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997), Народний художник України (2002), Почесний член Золотої гільдії Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі (2006), кавалер ордена Свободи (2016), почесний громадянин міст Києва, Тернополя та Канева. За версією британської газети «The Daily Telegraph» віднесений до сотні нині сущих геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації (2007).

Основні галузі – станковий живопис і графіка, керамічна пластика, монументальне мистецтво.

Біографічна довідка

Зростав у незаможній селянській родині (старші сестри Катерина, Галина та Ганна). Батько, Степан Маркіянович, – ткач, килимар; маючи три класи освіти, володів каліграфічним почерком, виконуючи завдання, що потребували грамоти – за це користувався повагою сільської громади. Мати, Наталя Варламівна, – проста селянка.

Почав малювати у ранньому дитинстві, розвинув хист у шкільні роки. За браком фарб і кольорових олівців як барвники використовував соки рослин. У сьомому класі за перемогу у районному конкурсі дитячих малюнків отримав перший у житті альбом для малювання, що остаточно визначило обрання майбутньої професії.

Навчався на відділі декоративного розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1951-1956), на факультеті кераміки Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (1960-1965; викладачі Д. Довбошинський, К. Звіринський, Р. Сельський). На четвертому курсі інституту став переможцем академічного конкурсу студентських робіт: втілив образ Тараса Шевченка в картині «Караюсь, мучусь, але не каюсь» (1964).

За направленням вишу переїхав до Києва, де працював в Інституті надтвердих матеріалів Академії наук УРСР (1965-1968). Створив монументальне керамічне панно Ярослав Мудрий, розписав кімнату неофіційних прийомів (1968).

Працював у Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва (1968-1984). Створив цикл з шести живописних полотен для готелю «Україна» в Москві (1982).

Ілюстрував журнали «Дніпро», «Всесвіт», «Райдуга».

З 1984 року – на творчій роботі.

З настанням перебудови, емігрував до Австралії (1988), згодом жив у Канаді (1989), США (1990-2001), періодично відвідуючи Україну.

Після терактів 11 вересня 2001 р. остаточно повернувся в Україну. Живе й працює в Києві.

Творчість

Після переїзду до Києва у проміжках між виконанням виробничих завдань експериментував з малюнком (переважно на папері), вибудовуючи самобутню художню манеру письма. Започаткований у 60-і роки спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичний і політематичний цикл «Голос моєї Душі», наскрізний у творчості Івана Марчука, що варіюватиме новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху.

Винайшов авторську техніку передачі зображення – пльонтанізм (від діалектизму «пльонтати» – плести, заплітати, переплітати). Особливість цієї творчої манери полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетенні під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння. Техніка письма Івана Марчука, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Вперше застосував у пейзажі (1972). Згодом термін пльонтанізм, набув значення авторського творчого методу – оригінальної системи світосприймання і його передачі на полотні, для якого характерні деформація образів, асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й мазках, зосередження довкола тем екзистенції буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання.

За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням картини систематизуються у 12 циклів: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Стомлена мелодія», «Цвітіння», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета ІІ», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин, за яку був удостоєний Національної Шевченківської премії (1997).

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи і екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості і впливає на підсвідомість.

Перша офіційна персональна виставка з 100 картин організована за сприяння вчених-фізиків у виставковій залі художників-графіків на вул. Малій Грузинській, 28 (1979, Москва), де з 1975 р. під наглядом «органів» експонувалися роботи художників, графіків, фотографів андеграунду.

Перші (неофіційні) виставки в Україні пройшли у Спілці письменників України (1979, Київ), Спілці композиторів України (1979, Київ), Науково-дослідному інституті серцево-судинної хірургії (1980, Київ), Академічній медичній бібліотеці (1980, 1981, Київ), музеї Т. Г. Шевченка (1982, Канів).

Оскільки авторський художній метод не вписувався в рамки соцреалізму, творчість не визнавалася офіційною владою і підконтрольними творчими спілками. Зазнавав психологічного тиску й гонінь з боку органів КДБ.

Створив близько 5000 картин. Зберігаються майже в усіх художніх музеях України, зокрема, в колекціях Національного художнього музею у Києві, Національного художнього музею у Львові ім. Андрея Шептицького, Шевченківського національного заповідника (Канів), а також численних галереях та приватних колекціях п’яти континентів світу.

Провів близько 150 персональних та 50 колективних виставок в Україні та за кордоном (1990, Національний художній музей, Київ; 2005, Український дім, Київ; 2006, Національний музей російського мистецтва, Київ; 2013, Литовський художній музей, Литовська Республіка; 2013, галерея УВУ, Мюнхен, галерея Шарлоттенбургу, Берлін, Німеччина; 2015, галерея Кордегарда, Варшава, галерея Центрум, Краків, Польща; 2016, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»; 2016, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; 2016, Європейський Парламент, Бельгія; 2016, Одеський художній музей; 2017, Галерея муніципалітету м. Брюгге; 2017, Культурний центр Державного самоврядування українців в Угорщині; 2017, Фламандський парламент; 2017, Галерея «Град» Братислава; 2017, Музей імені Мустафи Айяза в Анкарі, Археологічний музей в Анталії, Галерея Цермодерн в Анкарі; 2017, Мюнстерський клуб Люксембургу; 2017, галерея М17 Київ; 2017, Центр культури та мистецтва Бангкоку (ВАСС), Галерея Королеви Тайланду; 2017, галерея Карфагена (Туніс); 2018, Фолькгелері в Ізмірі (Туреччина); 2018, Королівський культурний центр Аммана (Йорданія); 2018, галерея «Дворана» в Братиславі (Словаччина); 2018, Міжнародний культурний центр Ноймюнстерського абатсва (Люксембург); 2018, Шевченківський Національний заповідник (Музей декоративно-прикладного мистецтва міста Канева); 2018, Галерея «Пласт Арт»(Чернігів); 2019, Національний художній музей «Київська картинна галерея»; 2019, Палац Націй Женеви (Швейцарія); 2019, Український інститут Америки (Нью-Йорк, США); 2019, Вінницький художній музей тощо.

До 80-річчя від дня народження Укрпошта видала конверт з поштовою маркою «Скажи мені правду» (2016).

Указом Президента України нагороджений орденом Свободи (2016).

Голосування: 
0
Ваша оцінка: Немає
5
Середнє: 5 (1 голос)