Справжні речі завжди залишаються цілісними та багаторівневими. Яким лиш чином до них не торкнутися, як би в них не зануритися, як би їх не препарувати – глибока суть елементів залишається цілісною, розкривається феноменом макро- та мікрокосмосу.
Одним зі справжніх феноменів стає мистецький проект «Кращий художник», який у 2020 році на Вінниччині відбувається вже вчетверте. Цей проект володіє повним спектром чеснот, які забезпечують його якість, актуальність, багаторівневість та цілісність, а при тому є калейдоскопічно різноманітним та щоразу іншим.
Ідея такої комплексної мистецької акції народилася в Народного художника України Володимира Козюка як алюзія на визнані фестивалі, що їх проводять у світі. Участь в одному з таких заходів настільки вразила і захопила діяльного митця, що організація подібної комплексної мистецької акції в Україні залишилася лишень питанням часу. Технічну складову проекту – процес пошуку партнерів, коштів, локацій та інше можемо залишити за кадром, хоча це, звісно, надало проекту необхідних фундаменту та стійкості. Важливим видається однак зосередитися на ідейній та концептуальній складових проекту, аналізуючи визначальні аспекти фестивалю, які надають йому самобутності, особливої ваги та цілісності.
Одне з перших спостережень, яке стає помітним з першого погляду – матеріальний рівень забезпечення акції. Учасники втішаються найкращими побутовими умовами, винятково смачним харчуванням, комплектом якісних професійних матеріалів для роботи. Такий підхід до мистецького процесу є однією із засадових позицій організаторів, які сподіваються від митців відповідної віддачі.
Акція розпочиналася задовго до безпосереднього приїзду художників у Вінницю. Для участі у конкурсі зацікавлені митці заздалегідь подавали заявки на розсуд незалежного журі. Робота журі була доповнена реакціями прихильників у мережі. Голосування у соціальній мережі не лишень «збирало лайки» та визначало переможців, але й популяризувало саму акцію, відображало смаки аудиторії. У результаті суворого та багатоступінчастого відбору було сформовано команду художників – різних за віком, професійним досвідом та доробком. Завдяки особистій харизмі кожного з митців вибудувалося цілісне та винятково здорове ядро професіоналів, що, попри широкі можливості релаксу, все ж першочергово орієнтувалися на творчість. У кожного з митців відчувалася велич, а навіть деяка аскеза та самодисципліна. У кожного – міцний духовний стержень. Конкуренція у рамках конкурсу відходила на другий план і ставала лишень додатковим стимулом роботи. Зазвичай на таких пленерах митці працюють ефективніше та насиченіше, аніж у власних творчих майстернях під час трудових буднів. На пленері панував дух взаємної підтримки та поваги – зазвичай спраглі індивідуалізму художники тут ділилися матеріалами, порадами, допомагали з пошуком локації, тощо.
Учасниками цьогорічного пленеру стали українські мегамайстри – Валерій Шматько, Юрій Боднар, Петро Антип, Володимир Сандюк, Катерина Білетіна, Олександр Назаренко. Зрілістю відзначилися творчі пошуки Івана Гуцула, Романа Найдьона, Аліни Храпчинської. Олійні роботи на пленері виконав і Володимир Стасенко. Особливі надії подають молоді зірки, які переконливо підіймаються на світовому мистецькому небосхилі, Злата Шишман і Євгенія Божко (Одеса), Орест Кузів та Володимир Семчук (Івано-Франківськ), Олександр Брітцев, Неллі Кірман та Оксана Бойко (Харків), Богдан Макаренко, Вероніка Сироткіна, Віталіна Форостовець та Ганна Козелецька (Київ), а також Ярослав Леонець (Хмельницький), Сергій Берестов (Новий Миропіль), Віра Грабар (Ужгород) та Олена Мішина (Дніпро). Зауважимо, що кілька митців було удостоєно права відкрити персональні виставки в рамках фестивалю. Зокрема, у залах Вінницького обласного художнього музею відкрилася виставка Юрія Боднара, свій доробок у форматі персональної виставки представив Петро Антип. Вінницьких пошановувачів тішили молоді харківські художники Олександр Брітцев і Неллі Кірман (галерея «Інтершик»). Помітною мистецькою подією стало проведення у галереї «АртШик» групової виставки «Карпатські мелодії» за результатами попереднього пленеру на Закарпатті.
Перед організаторами цього року постали неоднозначні виклики: пандемія, карантинні обмеження, зупинка подорожей та складнощі в перетині кордонів. І знайдена відповідь на них стала випробування на справжність та міцність. Митці із-за кордону, які пройшли складний попередній відбір та завоювали право змагатися за конкурсні нагороди, однак, через карантинні обмеження не змогли прийняти участь безпосередньо – долучилися до проекту віддалено. Долучитися особисто змогли Ван Юлонг (Китай), Христина Козюк (США) та Аскер Джавадов (Азербайджан). Віддалено працювали Monika Slósarczyk (Польща), Івона Перлінська (Польща), Талгат Тлеужанов (Казахстан, Алмати), Алішер Алікулов (Узбекистан), Суйутбек Торобеков (Киргизстан, Бішкек), Елізабет Христова (Болгарія, Софія), Анатолій Концуб (Білорусь, Бобруйськ), Мирослав Цаповчак (Словакія, Михалівці), Майя Чконія (Грузія, Батумі), Imad Abu Shtayyah (Палестина), Adel Asghar (Ірак), Raed Yousef Qatanani (Йорданія), Абдурахім Джабаров (Таджикистан, Худжанд), Клеменс Бейнгкун (Корея), Жанибек Суйунбеков (Киргизстан, Бішкек). Особливо зворушували їх відеовключення та відеовітання, які вони розміщували у соціальних мережах. Як задекларували організатори, наступного року ці живописці потраплять на проект, минаючи конкурсний відбір. Отож, за наявності ефективної та справжньої ідеї, ні відстань, ні пандемія не стають на заваді народженню нових творів.
Пленерний живопис сам по собі – це особливий вид творчості. Для ефективної роботи на пленері потрібне тонке відчуття краси, швидка, або й блискавична реакція, спостережливість, високий професіоналізм. Перед кожним художником постає проблема здійснити суворий відбір зображуваного в умовах лімітованого часу та змінних станів природи. Водночас митцю в роботі необхідно показати щось цікаве, по новому достовірно потрактувати, інтерпретувати об’єкти. Знайти щось неповторне, індивідуальне, оригінальне навіть у звичних мотивах. Спонукати глядача захопитися, зрозуміти бачені досі краєвиди по новому. Роботи мають бути достовірними, а водночас, поетичними. Саме таким чином художник стверджує правду буття, непроминальну цінність, яка полягає у творчому переосмисленні буденності.
Пленерний живопис – це велике мистецтво імпровізації, мистецтво будувати дієвий образ та емоцію. За способом дії на глядача ця імпровізація має щось спільне із знаменитими вінницькими фонтанами, що давно стали однією з впізнаваних візитівок міста. Від дійства, що щодня збирає сотні глядачів та ненав’язливо, хоча цілеспрямовано, долучає все нових і нових шанувальників до величного світу образотворчих ідей. Так, саме образотворчих! Світ відображається у світлі, у ритмі, підсилюється музикою. У тонких вібраціях резонує із чуттєвою системою глядачів.
Стилістика робіт, виконаних під час пленеру багата та різноманітна. Хоча у всіх роботах вбачаємо й спільність – велику увагу на шляхетність кольору. Багато хто з митців вважав за доцільне виходити на об’єкт із попередньо підготованою імпрематурою. Частина писала широкими монументальними мазками, дехто – значно більшу увагу приділяв дрібним деталям. Доволі цікавим став і вибір сюжетів творів. Ним могла стати як конкретна впізнавана споруда, ансамбль середовища, природній мотив, або й оригінальний настрій, виявлений у ритміці чи барві природнього об’єкта. Цілісності враження від результату пленеру сприяє й низка формальних заходів та прийомів. Для роботи організатори подбали за універсальні формати. Художники працювали криючими фарбами – як акрилом, так і олією.
Програма фестивалю насичена. Окрім роботи на локаціях обласного центру, вона доповнена екскурсіями музеями, поїздками до міст Бар, Житомир, Жмеринка, Браїлів, Ямпіль, Буша, менших та більших містечок в околицях. У цих мандрах, завдяки турботі організаторів, помітна велика увага державних структур. До практичної реалізації проекту долучилися голова Вінницької обласної адміністрації Сергій Борзов, міський голова Житомира Сергій Сухомлин, очільник Бару Артур Цицюрський. Слід зазначити, що загалом пленер відбувається за підтримки Міністерства культури України, Вінницької обласної адміністрації, благодійних фондів, меценатів, підприємств та окремих небайдужих громадян.
Як думається, значна підтримка фестивалю державними структурами є не випадковою. Мистецький фестиваль «Кращий художник» наділений особливою цінністю для регіону та України загалом, адже в його глибинній суті закладено фундаментальну ідею – популяризація рідного краю, розвиток внутрішньодержавного туризму. Актуальність і значення внутрішньодержавного туризму особливо загострила пандемія та спричинений нею карантин. Адекватна відповідь на цей виклик з новою силою актуалізувала принцип, який свідомі громадяни сповідували здавна: в умовах відкритих кордонів та можливостей реалізації мандрівок навіть в екзотичні місця, слід особливо чутливо ставитися до культурної різноманітності власної держави, розвивати та популяризувати її.
Володимир Козюк повною мірою поділяє подібний алгоритм. З розвитком нових медій планувати маршрути стало легше, ефективнішим став пошук пам’яток, гідних популяризації. Спростилася навіть методика фіксації наявного стану природніх та культурних об’єктів. Однак значна частина підготовчих робіт подібних проектів реалізується не за допомогою медіа. Вони потребують особистих зустрічей, розмов, приватних мандрівок, перегляду непізнаних місць. У результаті творчої синергії під час таких особистих контактів народжуються величні проекти на зразок «Українська хата під стріхою» або освітньо-популяризаційна складова проекту конкурсу «Кращий художник». Ефективність подібних стратегій повної мірою усвідомлює світова мистецька спільнота. Творчі резиденції та пленери, мобільність митців, стали вагомою складовою частиною культурної політики провідних держав світу, а проведення їх розвинулося у стабільний і популярний у мистецькому середовищі тренд.
Сучасні мистецтвознавці та культурологи розуміють творчий потенціал українських митців. Українське мистецтво, як і значна частина вітчизняного інтелектуального продукту, у нашій державі поки-що залишається недооціненим. Хоча при тому, саме українському мистецтву вдається залишатися конкурентним на світовому ринку. Культурний розвиток держави значною мірою залежить від звичайних громадян. Одним із найважливіших завдань, які вирішує міжнародний пленер «Кращий художник», є залучення до нього широкого кола позапрофесійної спільноти. Проведення різноманітних квестів, які передбачені програмою конкурсу, спонукають широкі кола учасників цікавитися мистецтвом. Цьому також сприяє чітко продумана стратегія – брендування одягу митців, зйомка спеціальних відеозвітів, робота з блогерами. Це залучає до процесу молоду аудиторію, яка часто бачить світ лиш крізь монітори мобільних пристроїв. Особливо популяризації акції сприяють фахові статті у всеукраїнських та регіональних медіа, ефектні оперативні репортажі на телебаченні.
На пленері «Кращий художник» у Вінниці кожен мав низку своїх власних здобутків. Справжні відкриття та знакові події супроводили акцію. Кожен з митців знаходив для себе щось своє особливе, сокровенне та позачасове. Особисто для мене знакова подія сталася під час пленерної поїздки до міста Бар. Мені, за сприяння міського голови Артура Ціцюрського, вдалося виявити місце вічного спочинку свого прадіда, о. Михайла Якубіва, який за дорученням Митрополита Андрея Шептицького виконував місію військового капелана у складі Української Галицької Армії, приймав участь у визвольних змаганнях і в 1920 році завершив свій земний шлях у місті Бар. Місце його поховання ми вважали втраченим. Емоційний фон від такої значущої події супроводжував мене упродовж цілого пленеру.
Думаю, що кожен з учасників пленеру зберіг для себе особисту сокровенну подію від спілкування з кращими художниками, отримав неймовірний досвід та непроминаючі емоції.
Крок за кроком, за підтримки громадських діячів, меценатів та зацікавлених осіб організаторам пленеру вдається досягати амбітної мети: формування іміджу м. Вінниці як європейського міста, а також – популяризація України у світі, підтримка та заохочення до творчості художників України та інших держав. Важливою складовою проекту стає й формування оригінальної колекції якісних мистецьких творів за тематикою «Живописна Вінниця та її околиці» з метою подальшої експозиції у музеї історії Вінниці.
Заслужений діяч мистецтв України,
кандидат мистецтвознавства,
професор Володимир Стасенко